Ресторан “Brinton” розташовувався в районі, де можна було втекти від міського шуму БріБею, не виїжджаючи далеко від центру. Привітний, без надмірностей, з простими дерев’яними столиками й м'яким світлом настільних ламп. На стінах висіло кілька простих картин, а на полицях стояло декілька старовинних годинників, що додавали закладу трохи вінтажного шику. Тут було затишно, але не розкішно.

Щосуботи це місце перетворювалося на арену швидких побачень: люди за столиками міняються місцями кожні кілька хвилин у пошуку хоча б однієї розмови, яка не змусить їх дивитися на годинник. Легкі коктейлі та невеликі закуски доповнювали атмосферу, а м’яке джазове фонове звучання не заважало розмовам. Тут не було пафосу, але кожен почував себе важливим гостем, готовим до нових знайомств.

<aside> <img src="/icons/gift_pink.svg" alt="/icons/gift_pink.svg" width="40px" />

1. Ресторан “Brinton”. Авторка: Magmelka. Завантажити.
2. Таця з коктейлями. Авторка: borschismetania. Завантажити.

Переклад таці з коктейлями. Авторка: mariliuiw. Завантажити.

</aside>

«Так... і ось ще одна зустріч, яка мала бути цікавою, виявилася... абсолютно нудною», – думала Ейме, відвертаючись від чоловіка. Її погляд ковзав по кімнаті, шукаючи хоч якусь надію на порятунок від цієї нудьги. Можливо, коли-небудь вона все ж знайде споріднену душу, але цей чоловік, що сидів навпроти, явно нею не був.

<aside> <img src="/icons/gift_pink.svg" alt="/icons/gift_pink.svg" width="40px" />

1. NPC «Працівники ресторану». Авторка: mystesiia. Завантажити.
2. Набір романтичного макіяжу. Авторка: kem13m. Завантажити. </aside>

Вулиця була порожня, а міське світло розмивалось у вечірньому тумані. Ейме йшла додому, втомлена й сумна, з кожним кроком відчуваючи, як її думки стають важчими: «Кохання... воно таке крихке. Легко втратити, але так важко знайти.»

<aside> <img src="/icons/gift_pink.svg" alt="/icons/gift_pink.svg" width="40px" />

1. Переклад моду “Soulmates”. Авторка: mariliuiw. Завантажити.

Посилання на мод: https://www.patreon.com/posts/mod-soulmates-78603754

</aside>

Будинок, в якому Ейме жила зі своєю бабусею, був невеликий, але неймовірно затишний. Це було місце, де дівчина відчувала справжнє щастя. Кожен предмет у домі, кожна дрібниця зберігала спогади про безліч митей, проведених тут. Повітря було насичене ароматом свіжої випічки, що линув з кухні й наповнював кожен куточок дому теплом і затишком.

— О, ти вже вдома, люба, — сказала бабуся, продовжуючи в’язати.

— Так, — відповіла Ейме, знову відчуваючи той відчай, що охоплював її зазвичай після таких вечорів. — Я тільки що була на швидкому побаченні… і це було… безнадійно.

— Кохання не можна шукати, дорогенька. Воно саме тебе знайде, у свій час, коли найменше цього чекаєш. Але знаєш, що завжди допомагає після важкого дня? Трохи спокою, гаряче горнятко чаю та трохи смаколиків.

— Ні. Я пам’ятаю, що обіцяла тобі допомогти прибрати на горищі. Може, це і буде гарний спосіб відволіктися від усіх цих сумних думок.

<aside> <img src="/icons/gift_pink.svg" alt="/icons/gift_pink.svg" width="40px" />

1. Будинок бабусі і онуки. Авторка: FunDomi. Завантажити. </aside>

На горищі пахло старим деревом і трохи пилюкою. Повітря було сухе, а кроки глухо відлунювали між балками. Ейме зняла кришку з чергової коробки й стала перебирати речі, — пожовклі листівки, дитячі іграшки, старі журнали.

І тут, серед усього цього хаосу, знайшла листи, перев’язані блідою атласною стрічкою. Папір зберігав у собі запах часу. Розкривши перший лист, дівчина побачила незнайомий почерк, що вже трохи розплився:

«Моя люба, я рахую дні до нашої зустрічі...»